Позаурочна робота

1. Презентація 7а класу

YouTube Трейлер

 

 

2. Чорнобиль – скорбота пам’яті людської

(сценарій)

 

Мета: ознайомити учнів із трагічною сторінкою нашої історії, виховувати почуття гордості та патріотизму за героїчний подвиг людей, щоб пам’ять про них була вічною.

Обладнання: програвач CD, DVD дисків, записи розповідей учасників-ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС.

 

 

Ведуча 1: Стражденна наша земля… Зрита могилами, засіяна кулями, полита кров’ю… І здавалося б на цій, такій мученицькій землі, ніколи не повинно селитися ніяке (бодай навіть найменше) горе, бо вже стільки було того горя, що крізь віки і досі чується відгомін тяжкого людського стогону…

Невже не досить було знищити Січ?

Невже не вистачило голодомору?

Невже навіть замало було репресій?

Доля… Чомусь ставши для нас злою мачухою, послала ще одне нелюдське випробування – Чорнобиль.

 

            Речитатив:     Моя Україно, мамо сивокоса

(під звуки кобзи)       Дай Бог тобі усе перенести

Моя ти Земле золотоколоса,

Устань з колін і розцвіти

 

Народе мій, гартований в неволі,

Тобі вперед із плином часу йти,

Гуртуйся у широкім дружнім колі,

Щоб Матір-Україну зберегти.

Гніт атомний, що висне над тобою,

Старайся одвернути, одвести…..

 

Ведуча 2: Напередодні 26 квітня 1986 року сонце сіло за обрій, як завжди, освітивши згасаючими променями ажурні вишки електромереж, дахи будинків міста Прип’ять та високо випростану в небо руку-трубу четвертого енергоблоку. Працівники станції, які тоді заступали на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна катастрофа. Наслідків якої, як не прикро, вистачить і на ціле ХХІ століття…

 

Ведуча 1: Евакуація… Цей термін військового часу, що жив тільки у пам’яті людей, які спізнали лихоліття часів Великої Вітчизняної війни увірвався в наше сьогодення. Його викликав Чорнобильський ураган, вирвавши людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали з рідною землею. Деяких, вже похилого віку людей, відселених після аварії тягне назад: тільки їм відомими стежками повертаються вони додому.

 

                              На Чорнобиль журавлі летіли (пісня)

 

Сл. Д.Павличка, Муз. О.Білаша

 

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

 

Як сніжниця попелище біле

Розвівалось в рідній стороні

 

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава.

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась наче тятива.

 

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

 

Не спинились птиці на кордоні,

Де сягає атомна яса.

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

 

Ведуча 2:  Вибух четвертого реактора на ЧАЕС міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного кратера не кинулися прип’ятські пожежні і нічна зміна станції, жертвуючи собою, щоб скувати масштаби катастрофи. Через кілька годин їх спалених радіацією, замінять інші. А потім лік тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж поки вони не вгамують шал катастрофи. I буде ім’я їм, не знане досі у світі – ліквідатори. I буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.

 

Безумство хоробрих – вогонь на вогонь,

I полум’я серця, і вітер долонь,

Де подвиг і подих в єдине злилось.

Як рідна земля і розбурхана вись.

Безумство хоробрих – життя за життя,

Щоб тільки лишилися мати й дитя.

Не всі виживають, та житиме світ —

I спів материнства, і день-первоцвіт.

А думка людська пам’ятатиме вас,

А пам’ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих – де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя і блакить.

Де зір не затьмарить скорбота земна,

Де нам, як набат, імена, імена…

 

Ведуча 1: Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тон ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблоку. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, посилити масштаби трагедії. Земля була тільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тоді фізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північної півкулі Землі. I наші звичайні пожежники, прості прип’ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність, їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам’ять землян.

 

Ведуча 2: Чорнобиль… Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам’ять, і це наш нестерпний біль.

 

Пер.

Це все було, було, було…

Немає в Києві дітей, до осені не буде,

I ждуть з Чорнобиля вістей на грані стресу люди.

Тривожно світиться блакить над стихлими домами,

I Лавра небо лебедиць святими куполами.

 

Все це було, було, було…

 

Др.:

Народ не спить. Годинки  не дрімає

Тут мов на фронті: лаконічність дій,

I права помилятися – немає,

Коли народ лишається в біді!

Прилетіли птиці навесні, натомили у польоті крила.

Знову чути щебет і пісні, і тривоги стримати несила.

Чи безпечні пущі і ліси,

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси, а на очі напливають сльози.

 

Пер.:

Латка лісу вигоріла бура,

Мертве листя, висохла трава,

А навколо грає зелень буйна,

Дивом уцілила і жива.

Чути птиць із непроглядних нетрів.

Світить сонце з голубих небес.

Грізна зона. Тридцять кілометрів

З  центром на Чорнобильській АЕС.

 

Др.:

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур’яни.

Важкі чорноземи родючі,

Дощами зрідка кроплять тучі,

З  річок веселки воду п’ють,

I страшно яблуні цвітуть.

 

Пер.:

Подій могло не будь цієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був неточний,

За те, що хтось у чомусь поспішав.

Чорнобиль – тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку

Й можливо, в нім майбутнього сліди.

 

Ведуча 1: Тільки згодом, по збігові років та пришестям на українську землю благої вісті – правди, ми всі відчули, що тоді відбулося з нами, що є нині та що може бути пізніше. У рік ……….. від часу катастрофи сам атомний попіл спонукає кожного з нас замислитися над тим, якого удару зазнали насамперед наша отча земля – Україна і люди, яким випало жити на її теренах. Три з половиною мільйони українських громадян, уражених радіацією. Майже півтора мільйона з них – діти. Це можна порівняти хіба що з жертвами нещадної світової війни. Але ж ми зазнали цього на мирному полі.

 

Людство прагне Всесвіт осягнути

I себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути”?

Страшно над планетою висить.

На Землі у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому.

Іншого житла у нас нема.

За днями дні мина повільно рік,

За днями дні – другого немає.

Нехай же лихо наше проминає,

I в світі не повториться вовік.

Хай стане світ міцнішим у стократ,

Хай над землею небо чисте буде,

Чорнобиль – попередження, набат,

Його уроків людство не забуде!

Ведуча 2: Чорнобильська аварія – перший дзвінок у ХХІ століття. Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

 

(Дзвонять дзвони)

Екологічна молитва ё

Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташину, і звірину, й людину.

Усіх хто є, усіх, хто буде,

Даруй здоров’я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім’я, а в імені любов

Передавалися від роду і до роду.